Аналітична довідка: Вбивство двох громадян України, що відбували кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі у серпні 2021

1.0
Загальна інформація

6 серпня 2021 року Гайде Різаєва, радниця української делегації в тристоронній контактній групі з врегулювання конфлікту на Сході України, заявила про факт насильницької смерті трьох в’язнів у колонії №33 в місті Хрестівка (до декомунізації — Кіровське) на території т.зв. «ДНР». Усі троє загиблих на момент смерті були громадянами України. Різаєва одразу оприлюднила ім’я одного з убитих — ним виявився уродженець Запоріжжя Євген Сотніков, який відбував покарання за вбивство з 2009 року [1]. 9 серпня в своєму коментарі виданню «Факти» Різаєва оприлюднила ім’я другого загиблого – Олександр Давидов [2]. З її слів, родичі двох убитих проживають на підконтрольній українському Уряду території, а родичі іншого – на території контрольованій т. зв. «ДНР». Також вона відзначила, що вбивство відбулося в ніч з 5 на 6 серпня 2021 року, а до смерті призвели ножові поранення, двоє загинули на місці, а третій – у реанімації. 

«Яким чином троє ув’язнених отримали ножові поранення, нам точно не відомо. Родичам загиблих говорять про те, що це результат конфлікту між засудженими», — йдеться у повідомленні Різаєвої. Також вона зазначила, що має більше інформації яку поки не розголошуватиме. Того ж дня Уповноважена Верховної ради з прав людини Людмила Денисова заявила про цей випадок, зазначивши, що один із загиблих звертався до неї із заявою перевести його для відбування покарання на підконтрольну Уряду України територію, однак отримав відмову через  з боку т. зв. «ДНР». Також 9 серпня радник з інформаційної політики української делегації в ТКГ Олексій Арестович оприлюднив іншу версію вбивства в’язнів, заявивши, що двоє з них (які саме — не уточнено) вбили третього, після чого конвой  вбив їх[3]. Днем пізніше, представник України в ТКГ Сергій Гармаш у своєму дописі припустив, що бійка, яка закінчилася смертю трьох в’язнів, виникла через злочинні розбірки, додавши, що в колоніях на території ОРДЛО розвинена злочинна діяльність, пов’язана з телефонними та інтернет-шахрайствами, які відбуваються з відомства та під контролем адміністрації колоній[4]. На даний момент маємо таку інформацію про загиблих:

– Євген Сотніков, 1980 року народження. Рідні проживають на підконтрольній українському Уряду території;

– Олександр Давидов, 1982 року народження. Рідні проживають на підконтрольній українському Уряду території[5]

Ім’я третього загиблого не уточнено, але, вочевидь, саме його рідні проживають на окупованій території. Наразі зв’язок із ними не встановлено. Згідно з інформацією від Різаєвої, саме він загинув у реанімації. Можна припустити, що саме Сотніков або Давидов подавали заяву на переведення для відбування покарання на підконтрольній території – з огляду на те, що їхні родини проживають там.

Варто зазначити, що жодних даних про цей інцидент в офіційних чи медійних ресурсах так званої «ДНР» виявити не вдалось. Місцеві активісти-блогери, які висвітлюють життя «республіки» зсередини також про інцидент мовчали.

Що ж до дій українських правоохоронних органів, то за даним інцидентом 10 серпня Донецькою обласною прокуратурою до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за фактом умисного вбивства двох чи більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України). Було заявлено, що відомості про другого вбитого встановлюються, а інформація щодо вбивства третього засудженого наразі перевіряється. Досудове розслідування здійснюється слідчим відділом поліції № 1 Краматорського РУП ГУНП в Донецькій області за процесуального керівництва Краматорської окружної прокуратури[6]

Вищезгаданий Олексій Арестович також зробив заяву щодо юридичної природи даного злочину. За його словами, вбивство трьох громадян України у колонії в місті Хрестівка Донецької області, що контролюється угрупованням «ДНР», не має стосунку до перебігу конфлікту з Росією.

Експерти та експертки Truth Hounds мають іншу думку. Ми не тільки вважаємо, що в даному випадку зв’язок з конфліктом з РФ є очевидним, а й маємо підстави стверджувати, що вбивство в’язнів можна кваліфікувати як воєнний злочин. 

 

Можлива правова кваліфікація діянь

Для кваліфікації діяння як кримінально караного за статтею 438 КК України, яка криміналізує воєнні злочини, необхідно встановити наявність елементів, притаманних цьому злочину, а саме:

  • Виконавець вбив одну або кількох осіб (об’єктивна сторона);
  • Такі особи знаходилися під захистом Женевських конвенцій 1949 року (предмет злочину);
  • Виконавцю було відомо про захищений статус осіб (суб’єктивна сторона);
  • Виконавець умисно скоїв вбивство (суб’єктивна сторона);
  • Діяння мало місце в контексті міжнародного чи неміжнародного збройного конфлікту чи було пов’язане з ним (об’єктивна сторона);
  • Виконавець усвідомлював фактичні обставини, які свідчили про існування збройного конфлікту (суб’єктивна сторона).

 

Перед аналізом вищевказаних кваліфікуючих ознак необхідно зробити застереження. Як потенційний воєнний злочин ми розбираємо лише ту версію інциденту, в якому ймовірними виконавцями вбивства є співробітники колонії. Наразі така версія розглядається слідством, на її користь також свідчать дані з різних джерел про те, що адміністрації місць несвободи у ОРДЛО “кришують” шахрайство, яким займаються в’язні в неволі, залучаючи останніх до цього промислу. Факт, що двоє загиблих просили про переведення до іншої установи відбування покарання свідчить про ймовірний конфлікт з адміністрацією колонії  №33 в Хрестівці. 

Отже, повернімось до переліку елементів злочину. Щоб одразу перейти до аналізу тих із них, що є характерними саме для воєнного злочину цього типу, коротко відзначимо найбільш очевидні з них. Це факт убивства щонайменше двох осіб (об’єктивна сторона злочину) і умисний характер діяння (суб’єктивна сторона злочину). Звісно, доведення останнього елементу потребує більш повної інформації про характер ушкоджень. Але навіть, якщо вони свідчитимуть про те, що убивці не мали прямого умислу спричинити смерть загиблим, то Додатковий протокол І (до якого відсилає стаття 438 КК України та який згадує про криміналізацію порушень міжнародного гуманітарного права) дещо понижає допустимий стандарт вини. Так, ст. 85 (3) Протоколу у частині вини може трактуватись таким чином, що злочин у вигляді вбивства можна скоїти і у формі необережності – як то коли завдається серйозних пошкоджень особі, без прямого наміру заподіяти смерть, проте коли вона є ймовірним наслідком таких пошкоджень (див. наприклад рішення МКТЮ у справі Prosecutor v. Kordić and Čerkez, Case No. IT-95-14/2-A, para 36).

Щодо решти елементів, які визначають діяння, як воєнний злочин: 

Перш за все розберімось з контекстуальним елементом, а саме: зв’язком діянь із військовим конфліктом. Тут важливо розуміти і чітко розділяти збройні (бойові) дії та збройний (військовий) конфлікт, як категорії різної природи. Якщо не вдаватись до термінологічних нагромаджень, то бойові дії — це одна з форм ведення збройного конфлікту.  І тут є суттєва різниця у встановлені зв’язку між цими двома категоріями і діянь для їх кваліфікації, як воєнні злочини. Якщо говорити про бойові дії, то воєнні злочини можуть бути скоєні як у зв’язку з їх безпосереднім веденням, так і поза ними. Формулювання елементів убивства в, скажімо, Римському статуті МКС, свідчить про те, що цей злочин не обов’язково має бути скоєний у безпосередньому зв’язку зі збройними діями. Окрім того, злочин убивства може бути скоєний щодо будь-яких осіб, які захищені Женевськими конвенціями, а отже й Женевською конвенцією IV, яка стосується цивільного населення (в тому числі того, що перебуває на окупованій території де не ведуться активні збройні дії). Інша справа — зв’язок діянь з військовим конфліктом. Цей факт підлягає обов’язковому доведенню, якщо йдеться про воєнний злочин у формі вбивства. 

У випадку зі вбивством в’язнів в колонії про контекстуальну вмонтованість діяння в збройний конфлікт може свідчити приналежність виконавця/виконавців до «Державної служби виконання покарань» так званої «ДНР». Ця структура знаходиться у безпосередньому підпорядкуванні «Міністерства юстиції» та контролюється керівництвом так званої «ДНР». Перераховані інституції, що знаходяться під загальним контролем РФ, здійснюють de facto адміністрування території частини Донецької області. Таке адміністрування та підтримання діяльності є безпосереднім наслідком захоплення в ході збройного конфлікту частини Донецької області та встановлення на її території режиму proxy окупації. Таким чином, діяльність «Державної служби виконання покарань» так званої «ДНР» та безкарність її «посадових осіб» були б неможливими поза контекстом збройного конфлікту. 

Отже, по-перше, зв’язок зі збройним конфліктом в даному випадку суттєвий (щоб не казати, очевидний), а по-друге, наявність даного факту — ще один пункт в копилці обов’язкових елементів для доведення саме воєнного злочину.  Кілька слів про характер самого збройного конфлікту. Воєнний злочин у вигляді вбивства може бути скоєним як у зв’язку з міжнародним, так і неміжнародним збройним конфліктом. Однак, задля систематичного та одноманітного національного представлення подій на Сході України варто розглядати збройний конфлікт на сході України як міжнародний збройним конфлікт. Російська Федерація здійснює загальний контроль за неурядовими збройними формуваннями на сході України. Це неодноразово підтверджувалося прямими доказами, як то: знаходження російського озброєння на території України, перетином ним україно-російського кордону, перетином кордону збройними силами РФ без маркування, фінансування військових операцій РФ, загальним керівництвом значною частиною операцій військовослужбовцями РФ. Усе це перетворює збройний конфлікт на Сході України на міжнародний збройний конфлікт.



Інші елементи:

  • Об’єктом злочину були особи захищені Женевськими конвенціями. Женевська конвенція IV 1949 року (див. статті 4, 13 та 20) та Додатковий протокол ІІ 1977 року (див статті 4 та 13) захищає цивільне населення воюючої сторони від актів насильства, зокрема вбивств. Задокументоване вбивство скоєне саме щодо осіб, які не приймали безпосередньої участі у збройному конфлікті (більше того, не мали жодного стосунку до збройних сил воюючої сторони та, через ув’язнення, не могли за своєю волею бути хоч якось причетні до збройного конфлікту) та були громадянами воюючої сторони – України. При цьому цивільним населенням є усе населення окупованої території, що потрапляє під владу іншої сторони (у випадку з недержавними збройними силами, йдеться про proxy окупацію). Поширення статусу цивільного населення не залежить від того чи конкретна особа чи особи були засуджені, чи щодо них були вжиті заходи адміністративного чи будь-якого іншого впливу. Важливо лише, щоб такі особи не належали до збройних сил держави чи не брали участі збройному конфлікті. Таким чином, очевидним є виконання в описуваному випадку вимоги щодо об’єкту нападу (в українській правовій термінології – предмету злочину).
  • Виконавцю було відомо про захищений статус осіб. Практика міжнародних кримінальних трибуналів ad hoc випрацювала підхід, згідно якого потрапляння осіб у владу воюючої сторони в силу заняття певної території такою стороною, означає поширення на цих осіб захисного статусу за Женевськими конвенціями 1949 року. Аналогічний підхід був сприйнятий МКС. Таким чином, щойно територія м. Хрестівка потрапила під реальний контроль недержавних збройних формувань, що знаходяться під загальним контролем РФ, жителі цього селища автоматично отримали захисний статус за МГП. Неможливо уявити ситуації за якої б члени відповідних підрозділів, а тим більше їх очільники (та очільники установ, що потрапили під de facto контроль таких підрозділів), не розуміли того, що цивільні мешканці селища були захищеними особами та не були легітимними військовими цілями.
  • Виконавець усвідомлював фактичні обставини, які свідчили про існування збройного конфлікту. Ця вимога не передбачає необхідності здійснення виконавцем однозначної кваліфікації збройного конфлікту (як міжнародного чи неміжнародного). Достатнім є базове усвідомлення того, що збройний конфлікт мав місце. В ситуації, що розглядається, виконавець/виконавці не могли не усвідомлювати існування збройного конфлікту. Таким чином йому було поза розумним сумнівом чудово відомо про існування збройного конфлікту.

Усе викладене вище дає підстави стверджувати, що вбивство трьох цивільних осіб в м. Хрестівка Донецької області може бути кваліфіковане за статтею 438 КК України, а отже, є воєнним злочином.

Хто причетний до скоєння злочину?

У даному контексті важливо підкреслити, що відповідальними можуть бути не лише безпосередні виконавці злочину. Високоймовірною є ситуація скоєння злочину за наказом та з допомоги керівництва колонії (або ж навіть відомств, які de facto їх контролюють) або, принаймні, таке керівництво не вжило жодних заходів до попередження вбивств чи покарання за них, хоча знало чи мало знати про них. Щодо встановлення форми вини цих осіб, то їх дії (чи бездіяльність) тісно прив’язані до дій безпосередніх виконавців. Якщо керівники пенітенціарної установи сприяли чи наказали скоїти злочин, то вони відповідальні як співвиконавці. У іншому ж випадку (в разі коли не віддавали наказ, але знали чи мали б знати про діяння, що були скоєні), вони все одно можуть бути визнанні винними у скоєні злочину через свій статус керівників (командирів).

Наразі інформація про безпосередніх виконавців (скоріше за все, конвоїрів в’язнів) ретельно приховується. Однак, нам вдалось встановити особи представників адміністрації колонії та кількох інших ймовірних воєнних злочинців. Йдеться про таких осіб:

  • Тимчасовий виконувач обов’язків закладу – підполковник внутрішньої служби В.В. Євченко[7]. Євченко – підполковник внутрішньої служби[8], в.о. начальника відділу організації режиму, нагляду і безпеки в колонії №33;
  • Директор «Державної служби виконання покарань МЮ ДНР» полковник вн. сл. Альберт Анатолійович Вишневський[9];
  • Перший заступник директора «Державної служби виконання покарань МЮ ДНР» полковник вн.сл. Юрій Володимирович Гнатів[10] 
  • Заступник директора «Державної служби виконання покарань МЮ ДНР» полковник вн.сл. Андрій Миколайович Веретеха[11];
  • Заступник директора «Державної служби виконання покарань МЮ ДНР» старший лейтенант вн. сл. Хаміцаев Тимур Геннадійович[12].

1 – https://www.facebook.com/photo/?fbid=1128922927850621&set=a.131809814228609
2 – https://crime.fakty.ua/382532-prizer-chempionata-mira-po-dzyudo-i-ecshe-dvoe-ukrainskih-zaklyuchennyh-ubity-v-kolonii-v-ordo-pervye-podrobnosti
3 – https://www.radiosvoboda.org/a/news-dnr-koloniya-vbyvstv
4 – https://www.facebook.com/sergiy.garmash/posts/3621575484609241
5 – https://investigator.org.ua/news-2/236092/
6 – https://don.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_t=rec&id=301655&fp=10
7 – https://gsin.minjust-dnr.ru/ispravitelnye-uchrezhdeniya
8 – https://archive.vn/ffI8d
9 – http://112.ua/obshchestvo/v-glavnom-upravlenii-po-borbe-s-organizovannoy-prestupnostyu-naznacheny-novye-rukovoditeli-15852.html
10 – https://archive.ph/yrkj8
11 – https://archive.ph/yrkj8
12 – https://gsin.minjust-dnr.ru/rukovodstvo/