За МГП, оцінюючи розміщення військових позицій чи операції комбатантів (в такому випадку українських збройних сил) в районах з присутністю цивільного населення чи цивільних об’єктів, потрібно звертати увагу на дві речі.
По-перше, зафіксувати, що розміщуючи свої сили та засоби чи оперуючи із місць, розташованих біля захищених МГП об’єктів, українські збройні сили робили це спеціально з наміром прикриватися цивільними від імовірних атак росіян. Не дозволяючи цивільним залишати ці зони. Втім, в нашій ситуації не має жодного сенсу доводити наявність чи відсутність такого наміру. В першу чергу тому, що росіян наявність цивільних ніколи не зупиняла від атак на ці об’єкти. Щобільше, повна відсутність будь-яких позицій, техніки чи навіть одного солдата поблизу школи, лікарні, садочка, церкви чи музею, не вбереже їх від атак росіян авіацією, артилерією, танками, запалювальними снарядами чи касетними боєприпасами. Вони це робитимуть просто тому, що можуть дострелити до цивільних. Бо їх задача – сіяти терор в намаганні знищити волю українців до спротиву агресії.
По-друге, потрібно довести відсутність нагальної військової необхідності розміщення військових об’єктів чи оперування комбатантів в таких зонах. Тобто, що в українських військових були можливості ефективно протидіяти атакам росіян з інших локацій, не втрачаючи при цьому бойової спроможності. Зазвичай це можна досягнути, відступивши з населеного пункту і перемістивши свої засоби за його межі, дозволивши російським військам окупувати його. Досвід не тільки Бучі чи Ірпеня, але також безлічі інших населених пунктів, які були окуповані росіянами, доводить, що цивільні в такому разі наражаються на не меншу небезпеку через свавільні затримання, умисні вбивства, зґвалтування, тортури та інші види репресивних дій, які чинять росіяни на окупованих ними територіях.
Повертаюсь до звіту. На мою думку, він трохи поспішний. Кожен зафіксований випадок треба було проаналізувати, враховуючи два моменти, описані вище. А так це схоже на огульне звинувачення.