Думка виконавчого директора Truth Hounds Романа Авраменка щодо нового звіту Amnesty International

За МГП, оцінюючи розміщення військових позицій чи операції комбатантів (в даному випадку українських збройних сил) в районах з присутністю цивільного населення чи цивільних об’єктів, потрібно звертати увагу на дві речі.

По-перше, зафіксувати, що розміщуючи свої сили та засоби чи оперуючи із місць, розташованих біля захищених МГП об’єктів, українські збройні сили робили це спеціально з наміром прикриватися цивільними від імовірних атак росіян. Не дозволяючи цивільним залишати ці зони. Втім, в нашій ситуації не має жодного сенсу доводти нявність чи відсутність такого наміру. В першу чергу тому, що росіян наявність цивільних ніколи не зупиняла від атак на ці об’єкти. Більше того, повна відсутність будь-яких позицій, техніки чи навіть одного солдата поблизу школи, лікарні, садочка, церкви чи музею, не вбереже їх від атак росіян авіацією, артилерією, танками, запалювальними снарядами чи касетними боєприпасами. Вони це робитимуть просто тому, що можуть дострелити до цивільних. Бо їх задача – сіяти терор в намаганні знищити волю українців до спротиву агресії.

По-друге, потрібно довести відсутність нагальної військової необхідості розміщення військових об’єктів чи оперування комбатантів в таких зонах. Тобто, що у українських військових були можливості ефективно протидіяти атакам росіян з інших локацій, не втрачаючи при цьому бойової спроможності. Зазвичай це можна досягнути, відступивши з населеного пункту і перемістивши свої засоби за його межі, дозволивши російським військам окупувати його. Досвід не тільки Бучі чи Ірпеня, але також безлічі інших населених пунктів, які були окуповані росіянами, доводить, що цивільні в такому разі наражаються на не меншу небезпеку через свавільні затримання, умисні вбивства, зґвалтування, тортури та інші види репресивних дій, які чинять росіяни на окупованих ними територіях.

Минулого року ми в Truth Hounds провели ретельний аналіз всіх військових об’єктів ЗСУ, Національної гвардії, поліції та інших підрозділів вздовж тодішньої лінії розмежування з метою ідентифікувати ті, які своїм розміщенням наражають на небезпеку цивільних. Щоб потім закликати Генштаб та керівництво бригад перемістити ці об’єкти. Так от на 450 кілометрів лінії розмежування було обстежено 120 позицій чи інших військових об’єктів українських збройних сил. Із них всього СІМ об’єктів були визначені як ті, розміщення яких порушує норми МГП. Тобто українські збройні сили, плануючи свої військові операції і розміщуючи свої військові об’єкти, здебільшого дотримувалися норм МГП.

Повертаюсь до звіту. На мою думку, він трохи поспішний. Кожен зафіксований випадок треба було проаналізувати, враховуючи два моменти, описані вище. А так це схоже на огульне звинувачення.