Діти, народжені в Україні у рік початку війни, цьогоріч пішли до школи. Діти, народжені тоді ж, але в місцях, де війна триває досі, також пішли до шкіл – побитих прямими влучаннями або осколками, та з іншим школярським укладом, де евакуація та вміння швидко перейти до підвалу – не просто вимога правил пожежної безпеки. Те, що є умовностями в мирних частинах України – рівно заправлені в штани випрасувані сорочечки та банти, розміром з дівчачі голови, які, власне, прикрашають – на лінії розмежування постає розділовими знаками між воєнними буднями і тим, що є питомо нормальним дитячим життям.
За 6 років роботи вздовж лінії розмежування Truth Hounds зібрали свідчення про часткові або повні руйнування десятків шкіл. Майже кожне селище, де ми працювали, має власну історію війни, записану на шкільному подвір’ї. Міжнародне гуманітарне право (МГП) та міжнародне право прав людини (МППЛ) містять ряд положень, що регулюють захист навчальних закладів у разі збройного конфлікту як міжнародного, так і неміжнародного характеру. І МГП, і МППЛ визнають важливість забезпечення сторонами конфлікту права дітей на освіту. Та все ж тисячі дітей, які проживають просто поряд із війною, стають очевидцями та жертвами недотримання цих уставів.
До порушення норм про захист навчальних закладів в умовах війни належать такі зафіксовані Truth Hounds випадки: руйнування шкіл внаслідок прямого чи опосередкованого влучання бойовими снарядами; пошкодження шкіл внаслідок тих же влучань; використання шкіл задля військових цілей. І також потрібно враховувати соціальний фактор, який, хоч не визначений у в міжнародних уставах, є критично важливим. Школи, окрім виконання освітянської функції, є важливою платформою соціалізації. В умовах постійної небезпеки, страху і стресу, діти, які проживають на лінії розмежування, особливо потребують і можливості спілкування з друзями, і можливості відволіктися від війни на неправильні дієслова, відмінки і квадратні рівняння.
Методологія
Основним джерелом інформації для цього звіту стали напівструктуровані інтерв’ю зі свідками та потерпілими, зібрані під час польових місій документаторами Truth Hounds в населених пунктах вздовж лінії зіткнення на Сході України у 2014–2020 роках. Відвідувані локації визначалися згідно даних з відкритих джерел (ресурси Національної поліції Донеччини та Луганщини, зведення штабу Об’єднаних сил), а також інформації, наданої опитуваними безпосередньо під час місій. Під час виїздів дослідницька команда відшукувала потерпілих, свідків, матеріальні докази та здійснювала фото- і відео-фіксацію місця злочину.
Для забезпечення методологічно послідовного процесу документування дослідницька команда використовувала матрицю для документування воєнних злочинів з методичного посібника Міжнародного партнерства з прав людини (IPHR). Посібник містить докладний опис елементів злочинів (воєнних злочинів та злочинів проти людства), класифікацію доказів, інструкції щодо збору та безпечного зберігання різних категорій доказів, вказівки щодо проведення польових інтерв’ю та отримання необхідних свідчень від потерпілих і свідків, аспектів безпеки роботи в польових умовах.
Інтерв’ю зі свідками проводилися з дотриманням вимог неупередженості та незаангажованості. Очевидці події опитуються окремо та незалежно один від одного, щоб запобігти небажаному та неналежному впливу та, уникнути зниження якості свідчень. Дослідники, як правило, проводять інтерв’ю вдвох: одна особа ставить питання та слідкує за логікою бесіди, інша вносить відповіді у текстовий документ у вигляді розповіді від першої особи. Питання сформульовані відкритими, проводиться обов’язкова перевірка невідповідностей та припущень, також відокремлюється інформація, отримана респондентом від третіх осіб. Наприкінці кожного інтерв’ю записаний текст зачитується респондентові (чи респондентом самостійно), щоб він/вона мали можливість виправити будь-які помилки або неточності у записах.
Додаткова контекстуальна та/або підтверджуюча інформація була отримана у рамках кабінетного дослідження з відкритих джерел, зокрема, офіційних документів, звітів з державних та квазідержавних органів, міжнародних моніторингових організацій та ЗМІ.
Війна і школи: правові рамки
Захист навчальних закладів у разі збройного конфлікту ґрунтується на керівному принципі МГП щодо розрізнення цивільних та воєнних об’єктів. Стаття 52 (1) Додаткового протоколу до Женевських конвенцій, в якій йдеться про захист жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І) забороняє обрання цивільних об’єктів об’єктами нападів чи репресалій. Пункт 2 цієї ж статті додатково роз’яснює, що воєнними об’єктами можуть вважатися лише ті, що «в силу свого характеру, розташування, призначення та використання вносять ефективний внесок у воєнні дії». Відповідно до пункту 3 статті 52, сумніви щодо природи того чи іншого об’єкту, що зазвичай використовується в цивільних цілях (в тексті статті з-поміж прикладів таких об’єктів зазначаються і школи), та його внеску в ефективну підтримку воєнних дій, мають вирішуватися на користь цивільного призначення об’єкту. Це означає, що лише за умови використання навчальних закладів в воєнних цілях і, виключно за умови значного впливу такого використання на покращення воєнних позиції сторони конфлікту, навчальні заклади можуть ставати об’єктами нападу.
Звичаєве міжнародне право в жорсткішій формі закликає до утримання від завдання шкоди будівлям, що використовуються в освітніх цілях. Норма 38 зводу звичаєвого МГП вимагає особливої опіки закладами освіти під час збройного конфлікту. Це іноді трактується як свідчення посиленого захисту будівель, які використовуються в освітніх цілях, та підняття планки їхнього захисту, порівняно із загально гарантованим для цивільних об’єктів [1].
Разом із захистом закладів освіти, МГП та МППЛ зорієнтовані на гарантування спеціального захисту дітей під час збройного конфлікту. З-поміж іншого, у сенсі забезпечення їхнього доступу до освіти. Женевська конвенція щодо захисту цивільного населення 1949 року вимагає від сторін міжнародного збройного конфлікту у статті 24 за жодних обставин не залишати дітей, які стали сиротами чи були відділені від батьків внаслідок збройного конфлікту, без доступу до навчання. Ця конвенційна вимога не обмежена громадянством дітей та однаково стосується і дітей, які мають громадянство воюючої сторони, і тих, які мають громадянство іншої держави чи є апатридами.
Окремо Конвенція регулює питання залучення інтернованих дітей до навчання та гарантування їм доступу до навчальних закладів у місці інтернування чи поза ним (стаття 94 Женевської конвенції IV), а також забезпечення доступу до освіти на окупованих територіях (стаття 50).
В звичаєвому міжнародному праві маємо додаткове підтвердження зобов’язання держав-учасниць збройного конфлікту у забезпеченні едукаційних можливостей дітей. Норма 135 Зводу звичаєвого МГП вимагає особливих поваги та захисту дітей під час збройного конфлікту. Згідно з коментарями до Зводу, дітьми для цілей правила вважаються особи, які не досягли 18-річного віку. Коментар далі роз’яснює, що особлива повага та захист полягають з-поміж іншого в доступі до освіти [2]. Як бачимо, на відміну від Женевської конвенції IV, звичаєве МГП в частині гарантій забезпечення освіти, стосується й дітей віком від 15 до 18 років.
Отримання освіти дітей названо серед інших основних гарантій й у статті 5 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій щодо захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру (Протокол ІІ). За відсутності вказівки на інше, дітьми у статті 5 Протоколу ІІ повинні вважатися особи у віці до 18 років. Саме така межа є загальноприйнятим в міжнародному праві стандартом визначення вікових меж дитинства [3].
Факт активного збройного конфлікту не виключає застосування норм МППЛ. Останнє містить ряд положень, що стосується забезпечення доступу до освіти. Перелік положень міжнародних договорів, що гарантують це право наведений у Керівництві для захисту шкіл та університетів від воєнного використання під час збройного конфлікту, що було підготовлене Глобальною коаліцією для захисту освіти від нападів [4]. Стаття 13 Пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 року визначає право на доступ до безкоштовного первинної загальної освіти. Стаття застосовується і в мирний час, і в час збройного конфлікту, проте, передбачається можливість дерогації від відповідних зобов’язань у разі надзвичайної ситуації, якою є збройний конфлікт. Конвенція про права дитини 1989 року своєю статтею 28 вказує на існування зобов’язання у держав забезпечити обов’язковий доступ до первинної освіти, вживати заходи для підвищення відвідуваності шкіл та запобігати їх залишенню.
Відповідні положення щодо забезпечення доступу до освіти існують і в національному законодавстві України. Зокрема, Конституція України гарантує в статті 53 забезпечення державою обов’язкової та безоплатної «дошкільної, повної загальної середньої освіти, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах». Ця гарантія підтверджується та розкривається в законі України «Про освіту», в якому наголошується, що громадянам України забезпечується право на освіти також і через «створенням належних умов для здобуття освіти особами з особливими освітніми потребами з урахуванням їхніх індивідуальних потреб».
Інструкція про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України, що є на сьогодні найповнішим внутрішньодержавним зводом МГП, лише в одному пункті торкається забезпечення права на освіту під час збройного конфлікту. Він вміщений до розділу 4, що стосується неміжнародних збройних конфліктів. Пункт 11 цього розділу визначає, що «МГП передбачає забезпечення їм [дітям] права на отримання освіти». Жодних інших положень, в тому числі щодо забезпечення доступу до освіти чи заборони використовувати заклади освіти в воєнних цілях в рамках збройного конфлікту міжнародного характеру, Інструкція не містить.
Донедавна в українському законодавстві не було однозначно сформульованих норм, направлених на захист закладів освіти та права на освіту під час збройного конфлікту та окупації [5]. Від 21 листопада 2019 року Україна приєдналася до Декларації про безпеку шкіл (Safe Schools Declaration) [6]. Реалізовані положення Декларації стануть якісним поступом у державній політиці щодо захисту освіти також і на прифронтових територіях.
Школи під артилерійським вогнем
Згідно даних Департаментів освіти і науки Донецької та Луганської обласних державних адміністрацій, у містах та районах на лініях зіткнення з підвищеною бойовою активністю, де проживає понад 33 тисячі дітей (у Донецькій області – 24 989 дітей, у Луганській області – 8 255), продовжують працювати 84 школи [7].
Випадки прямих влучань у шкільні будівлі трапляються від самого початку війни на Сході України. Деякі обстріли можливо пояснити перебуванням військових на території школи (Гранітне, Станиця Луганська, Трьохізбенка, Попасна). Втім, у абсолютній більшості випадків обстріли зумовлюються або прицільним вогнем по школі, або спробою поцілити центральну частину населеного пункту.
Підконтрольні українському уряду населені пункти вздовж лінії розмежування – це зазвичай села, селища чи невеликі міста. Збройні формування так званих «ДНР»/«ЛНР» від початку бойових дій захопили більшість вузлових і центральних населених пунктів на сході Донецької і Луганської областей. Відтак, понад лінією розмежування – а саме туди припадає найбільше обстрілів – розташовані здебільшого невеликі населені пункти, де школи типово розташовуються у центральній частині.
Особливо постраждала під час обстрілу 4 лютого 2015 року школа у Верхньоторецькому (Донецька область), на той час ледь не навпіл розділеному лінією розмежування. Свідки і жертви обстрілу переконані щодо прицільності вогню:
… Били спеціально по центру – клуб, школа, кочегарка, садок, виконком, магазини…
Зранку, навесні 2015, прилетіло в школу (...) директорка школи (…) зібрала всіх співробітників і нас, батьків, обдзвонила, і сказала, щоб діти не приходили в школу того дня (…) Там повністю рознесло один клас – якби на той момент там були діти, ніхто б не вижив
Це свідчення з Гранітного (Донецька область) про обстріл школи, яка розташована як раз в центрі селища. Обстріл відбувався з територій підконтрольних так званій «ДНР» і завдав руйнувань, фактично, всій центральній частині Гранітного. Подібне спіткало дитячий садок у самому центрі селища Миколаївка (Донецька область) під час обстрілу з РСЗВ «Град» 21 січня 2015 року:
…З дванадцяти ракет граду, як сказали військові, в дитсадок влучило 11 снарядів (…) Вже наступного дня ми мали прийняти дітей
Зафіксовано щонайменше десяток обстрілів, які відбувалися у навчальний час, коли діти перебували в школі.
14 січня 2015, десь о 13:30, я сиділа в кабінеті у себе на другому поверсі в школі, вікна у мене виходять на церкву, це на захід (див. схему). Я почула скажений гул, посипались вікна. Молодших о тій годині вже не було, але близько 50 дітей старше 6 класу були в школі. Я по телефону в ту мить говорила — і мені в трубку почали кричали: “Тамара Миколаївна, вас обстрілюють”, я не одразу зреагувала. Вийшла в коридор, продовжувала говорити по телефону. Викладачі повиводили дітей в коридори, коридори у нас без вікон — по обидва боки коридору шкільні кабінети, тож відносно безпечно
Це свідчення директорки школи у Гранітному. У кількаразово обстріляній школі (її з відносною регулярністю обстрілюватимуть аж до 2019 року), на щастя, не постраждав жоден учень. Відсутність постраждалих під час обстрілів у навчальний час – це радше добра воля випадку.
В одному з класів бачили, як осколок пролетів крізь плафон над дошкою, коли біля дошки стояв учень
Втім, випадок – річ примхлива, на яку покладатися не варто. Загибель чи поранення дітей в школах – значно рідше явище, аніж загибель в інших місцях, адже школи завжди обладнані укриттям і діти добре навчені ними користуватися. Власне, навіть краще, аніж дорослі. Приміром, в грудні 2019 року до прифронтового селища Новотошківське (Луганська область) з візитом приїхала депутатка Королевська. Під час її виступу перед дітьми у школі, почався обстріл. Свідок пригадує:
Діти поводилися адекватніше, ніж (прокашлюється – прим.) депутати
Новотошківське почали обстрілювати в жовтні 2014 року. Близько 2-ї години дня почався невибірковий обстріл селища. Діти на той момент були у школі, в дитсадку і яслах, розташованих у будівлі школи. Школярі сиділи на уроці, молодші як раз обідали в дитсадковій їдальні. В той обстріл загинула місцева мешканка. Ніхто з дітей не постраждав. Втім, маючи такий досвід, вони добре засвоїли урок евакуації, який надалі вони повторюватимуть аж до 2016 року, коли військові ЗСУ просунулися вперед і убезпечили селище від прямих влучань.
Втім, у більших населених пунктах школи також часто стають об’єктами опосередкованого влучання. Приміром, 2 вересня 2014 року, під час обстрілу з РСЗВ «Град» з боку підконтрольної «ЛНР» Веселої Гори та/або Красного Яру було частково зруйнувано школу №2. Надалі спорадичний артилерійський та мінометний вогонь по Станиці Луганській з підконтрольної «ЛНР» території відбувався впродовж січня 2015 року, і неодноразово влучав по школі.
…Наприкінці січня (26 січня 2017 року – прим.) біля школи №7 (…) влетів снаряд у їдальню. Снаряд був великий і важкий, сантиметрів 10 діаметром. Діти вже сиділи в бомбосховищі
Йдеться про невибірковий обстріл Авдіївки 26 січня 2017 року з використанням ракетних систем залпового вогню. Незадовго опісля, вранці 3 лютого 2017 року ця ж школа потрапила під вогонь танка. Один снаряд розірвався між школою та міською лікарнею лікарнею, інший влучив у шкільний стадіон. Документатори Truth Hounds виявили біля цих вирв стабілізатор від танкового снаряда. Під час цього обстрілу у школі перебували троє дітей, які відвідували там секцію з баскетболу.
Попри те, що більшість наведених свідчень стосуються обстрілів на початку війни, вони не припиняються і школи страждають унаслідок невибіркових обстрілів. 17 травня 2018 року, в день вишиванки бойовики так званої «ЛНР» (2 АК 7 ОМСБР) з позиції «Мурашник» (район Дебальцевого) обстріляли школу в Світлодарську.
24 серпня 2018 року, на День Незалежності, було обстріляне селище Врубівка (Луганська область). Свідки пригадують:
…Вже потім, коли оглядали територію, склалося враження, що цілилися в школу – всі снаряди лягли чітко навколо школи
Під час цього обстрілу від осколкових поранень у себе вдома загинув чоловік, який проживав неподалік від школи.
6 травня 2019 року відбувся обстріл селища Троїцьке (Луганська область). Обстріл відбувся в понеділок, в навчальний час. В школі і поблизу були діти. Перший снаряд влучив неподалік від церкви, а за 2–3 хвилини прилетів другий – просто попід дитячий майданчик при школі. Дошкільну групу (3-4річні діти) вихователька за кількахвилинну перерву встигла вивести з майданчику. Снаряд полишив за собою воронку глибиною 40 см і діаметром 1,5 метри. За 2 хвилини до нього там бігали діти, чий зріст ще до метра не дістає.
Того дня взагалі не стріляли, незрозуміло, чому прилетіло, люди не були готові. Добре, що вчителька зорієнтувалася і з дітьми побігла в школу. Чудом нікого не посікло осколками.
17 травня 2019 року з боку контрольованого так званою «ЛНР» Первомайська о 7 ранку було обстріляно селище Золоте. Вибухова хвиля прийшлася на шкільне подвір’я, де того дня кількома годинами пізніше мало відбуватися святкування дня букварика.
Понад шість років у будь-який час доби школи стають мішенями для прицільного вогню чи страждають від невибіркових обстрілів. Як довго щасливі випадковості берегтимуть школярів від артилерійських атак, на жаль, не вирахує жоден аналітик.
Військові і школи
Окрему проблему становить розташування військових підрозділів та техніки на територіях шкіл.
По-перше, навіть якщо військові об’єкти не розташовуються безпосередньо на шкільній території, а поряд, це все одно становить додаткову загрозу для будівлі. Спроба вдарити по супротивнику може призвести до невибіркового влучання в поближні об’єкти.
У селищі Гранітне (Донецька область) солдати ЗСУ стоять за 270 метрів від школи. В Авдіївці – поряд зі шкільним футбольним полем. У Золотому місцеві мешканці свідчать про випадки, коли українські військові вивозили техніку на шкільний стадіон, відстрелювались і їхали звідти. Вогонь у відповідь приходився на територію школи.
По-друге, школи, як вже зазначалося, за МГП є захищеними об’єктами, адже використовуються для цілей освіти. Разом з тим, окремі школи могли втратити свій захищений статус через використання у військових цілях. Через подібне використання шкільних будівель, атаки на них не можуть і становити воєнних злочинів у сенсі статей 8(2)(b)(ix) або 8(2)(e)(iv). Наприклад, у випадках постраждалих від обстрілів ЗОШ №4 в Красногорівці, ЗОШ № 1 та №2, ДЮСШ в Мар’їнці та ЗОШ в Трьохізбенці, згідно зібраної документаторами інформації, таке використання полягало в розташуванні на території чи поблизу зазначених навчальних закладів особового складу збройних сил, укріплень чи військової техніки.
На жаль, зустрічаються також факти розграбування українськими військовими шкільного майна. Свідок з Красногорівки:
Внаслідок їхнього перебування в школі речей там фактично не залишилося. Ми втратили комп’ютери, інструменти, станки, буфет, кочегарку. Вони навіть сейфи забрали.
«Кімнати діда Мороза»
Статус шкіл як захищених об’єктів обумовлюється не лише необхідністю тяглості освітянського процесу. Передусім, школи є платформами для соціального розвитку. В умовах війни – постійного стресу і переляку, особливе значення має можливість для дітей перемкнутися на навчання і спілкування. Вчителька з Золотого, яка до війни викладала у школі в Первомайську, з сумною усмішкою відзначає, що навіть найбезалаберніші учні тепер вчаться старанніше:
Діти тоді краще вчилися (…) – вони були такі налякані, і так скучили за школою, що їм хотілося вчитися. І школа стала тим місцем, де люди збиралися для різних заходів, і це було дуже душевно.
Можливість відволіктися від війни – одна з важливих функцій шкіл на прифронтових територіях. Психологічний вплив війни на цивільне населення – значна і серйозна проблема, яку державні органи та громадянське суспільство мають постійно тримати у фокусі. Втім, масштаби впливу війни на дітей, які фізично і емоційно формуються під «плюси»-«мінуси» ще тільки належить усвідомлювати.
…На психіку це, звісно, впливає. В 2016-17 роках до нас їздили психологи і працювали з дітьми. З деякими доводилося особливо довго. Тепер вже багато хто звикнув до війни, не звертає на неї уваги.
Психологи з міжнародних і українських організацій працюють з дітьми вздовж лінії розмежування. Багато дітей вже звикли до війни і «не звертають на неї уваги», але під питанням лишається те, які наслідки це матиме для їхнього життя у майбутньому. Крім того, важливо також враховувати, що, попри позитивний вплив самої можливості «перемикнутися» на навчання, навчатися в умовах постійної небезпеки суттєво складніше. Існує чимало досліджень, які беззаперечно доводять зниження здатності до навчання та запам’ятовування у стресових станах.
…Коли діти лякаються обстрілів, вони залазять у шафки для одягу.
…Діти жахливо бояться. Погано сплять. Під час (…) обстрілу вони падали з ліжок. У них поламані життя. Коли вони йдуть до школи, ми сидимо під вікнами і виглядаємо їх. Під час обстрілів кажемо дітям, що то грім.
Мати шестикласника з Лоскутівки (Луганська область):
Моя дитина дуже нервує, він блює і боїться лягати спати. Хоч і намагається не виказувати свого хвилювання
Шлях до школи
Дорога до школи – ще одна проблема для школярів прифронтових територій. Багато з них їздили до школи в районні центри або селища з кращими школами, які наразі контролюються так званими «ДНР»/«ЛНР». Деякі діти, чиї родини вимушені були лишитися на контрольованих «ДНР»/«ЛНР» територіях, перейшли до шкіл у підконтрольних Україні селищах. З початку війни і до сьогодні багато дітей продовжують ходити до школи, щодня перетинаючи лінію розмежування. Такі транзити становлять беззаперечну щоденну небезпеку.
…В Старомар’ївці ДНР стоїть (…) Через річку, від нашого дому, за поворотом – там маленька кладочка. Дітки через неї ходять в нашу школу.
В поселенні (…) 58 дітей, також є міграційні діти – які приїздять в школу навчатися.
Логістичні проблеми полягають не лише в подекуди вимушених перетинах лінії розмежування. Небезпека війни часто заморожує діяльність школи. Але в такому разі це створює проблеми батькам, яким потрібно убезпечувати дітей, паралельно працюючи.
…Школу не хотіли відкривати 1 вересня (…) але батьки почали бунтувати, і школа продовжила роботу.
В школах дійсно відносно безпечніше під час обстрілів, адже вони оснащені підвалами або бомбосховищами. Навик швидкої евакуації – один з перших, якому намагаються навчити школярів у прифронтових школах і дитсадках. Якщо у приміщенні немає відповідного сховища, куди можна було б втекти, працівники освітніх закладів намагаються максимально убезпечити існуючі умови.
…Ми часто ховали дітей в «кімнату діда Мороза» – кладовку з глухими стінами всередині приміщення (дитсадка – прим.) (…) кутали дітей в ковдри і відносили в ту кладовку.
Юридична кваліфікація
Розглянуті у випадки обстрілів шкіл в окремих випадках становлять порушення МГП та можуть бути кваліфіковані як воєнні злочини за Римським статутом Міжнародного кримінального суду. Римський статут статтями 8(2)(b)(ix) та 8(2)(e)(iv) криміналізує умисне нанесення ударів по будівлям, призначеним для освітніх цілей за умови, що ті не використовуються як воєнні об’єкти. Удари по згаданих будівлях може становити міжнародний воєнний злочин незалежно від того в рамках міжнародного чи неміжнародного збройного конфлікту вони були здійснені. В цьому сенсі важливим є лише встановлення існування збройного конфлікту та усвідомлення особами, які здійснюють напади, його існування. Тому, в цій частині звіту ми не аналізуватимемо контекстуальних обставин діянь, що потенційно можуть бути кваліфіковані як воєнні злочини. Відтак, для кваліфікації діянь, розглянутих вище, як воєнних злочинів за статтями 8(2)(b)(ix) або 8(2)(e)(iv) необхідно встановити наявність наступних елементів:
a. Матеріальний елемент. Згідно з елементами злочинів він полягає у 1) нанесенні ударів виконавцем та у 2) тому, що об’єктами нападу були захищені будівлі, тобто будівлі, призначені для освітніх цілей.
Документаторами Truth Hounds було встановлено поза адекватними сумнівами здійснення ударів по будівлям, що призначені для освітніх цілей.
Вищезазначені об’єкти в Донецькій та Луганській областях, які зазнали нападів, були захищеними об’єктами, адже використовувалися для цілей освіти. Водночас, окремі об’єкти, як от ЗОШ №4 в Красногорівці, ЗОШ № 1 та №2, ДЮСШ в Мар’їнці, ЗОШ в Трьохізбенці, з огляду на зібрану документаторами інформацію, могли втратити свій захисний статус через використання у військових цілях. Таке використання полягало в розташуванні на території чи поблизу зазначених навчальних закладів особового складу збройних сил, укріплень чи військової техніки. Через таке використання об’єктів освіти, атаки на них не можуть становити воєнних злочинів у сенсі статей 8(2)(b)(ix) або 8(2)(e)(iv).
b. Ментальний елемент. Елементи злочинів передбачають, що кваліфікації діянь як воєнних злочинів за статтями 8(2)(b)(ix) або 8(2)(e)(iv) вимагає наявності умисного вибору в якості цілі для удару будівель, що призначені для цілей освіти. Стаття 30 Римського статуту визначає, що умисність скоєння злочину характеризується двома обставинами: 1) наявністю наміру вчинити діяння та 2) наявністю наміру спричинити певні наслідки чи розуміння, що такі наслідки матимуть місце при звичному ході подій.
У більшості випадків обстрілів навчальних закладів, що відображені у цьому звіті, документаторами Truth Hounds не було отримано прямих доказів наявності умислу здійснення атак на заклади освіти. Це, втім, не означає, що такого умислу не існувало. Для об’єктивного висновку щодо наявності умислу необхідним є додатковий аналіз всіх обставин здійснення обстрілів та вибору цілей. При цьому, позитивний висновок щодо наявності умислу в розуміння статті 30 Римського статуту можливий і за встановлення того, що виконавець ударів розумів, що наслідки у вигляді обстрілу закладу освіти будуть мати місце за звичайного ходу подій.
Водночас, в окремих випадках ударів по освітнім будівлям, документаторами зібрані докази, що дають підстави вважати вибір саме цих будівель умисним.
Використання шкіл у воєнних цілях, задокументоване Truth Hounds, становить порушення МГП. Те саме можна сказати й про окремі випадки розкрадання чи знищення майна навчальних закладів. Втім, такі діяння не становлять воєнних злочинів за Римським статутом.
Використання навчальних закладів у військових цілях перешкоджають забезпеченню освіти дітей, яка визначена одним із пріоритетів як договірним, так і звичаєвим МГП та МППЛ. Щодо до розкрадання, Римський статут у статтях 8(2)(b)(xiii) та 8(2)(e)(xii) вимагає, щоб об’єктом розкрадання була власність супротивної сторони. Повторювані факти розкрадання та знищення шкільного майна (приміром, в ЗОШ № 4 в Красногорівці, чи в ЗОШ №2 в Мар’їнці) не може розглядатися як міжнародний злочин, адже був вчинений військовослужбовцями ЗСУ на контрольованій ними території. Ці факти також не розглядатимуться як воєнний злочин і в межах національного законодавства. Ми вбачаємо можливість кваліфікації подібного розкрадання на національному рівні лише за загальнокримінальними статтями (наприклад за статтями 185 чи 186 Кримінального кодексу України).
Рекомендації:
Міністерству соціальної політики України:
• Розробити та подати в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України законопроєкт щодо встановлення соціальних гарантій і пільг для дітей, які отримали статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.
• Розробити та подати на розгляд Кабінету Міністрів України порядок надання дітям, які постраждали від мін та/або вибухонебезпечних предметів внаслідок збройного конфлікту, статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, за спрощеною процедурою.
Міністерству внутрішніх справ України, Міністерству оборони України та Міністерству освіти і науки України:
• Забезпечити реалізацію положень Декларації безпеки шкіл.
Післяслово
У 2016 році, під час роботи у Красногорівці, документатор «Чабор» зайшов до однієї із зруйнованих шкіл, дві інші заклади пережили обстріли, хоч і не у найкращому стані. В одному з математичних, вочевидь, класів, в осколковому оформленні красувалися портрети вчених. Зокрема, Декарт. Напевне висів там, аби нагадувати учням про алгебраїчні функції – ті самі «многочлени», які незмінно викликають ледь стишене хихотіння у класі.
За кілька років після того як було зроблено цей знімок, «Чабор» знайшов у бібліотеці українське видання коміксу Марджан Сатрапі «Персеполіс». У ньому є невеличкий сюжет з Декартом, який, за його словами, гостро резонує та яскраво візуалізує враження від «шкільної атмосфери».
Це картезіанське «віддзеркалення уяви» напрочуд чітко відчувається в зруйнованих школах. На посіченій осколками підлозі лежать недосписані зошити, класні журнали і підручники. На класних дошках крейдою учнівські пальці виводять написи без вчительського запрошення — навіть на звалищі шкільних років вони лишаються місцем для позакласного «відведення душі».
Десятки шкіл вздовж лінії зіткнення були зруйновані вщент, ще більше зазнали часткових руйнувань і з часом відновлюються. Навчання продовжується. Діти підростають, тож і кількість учнів у цих школах збільшується. Багато родин, що тікали від війни, не зумівши розпочати життя «з нуля», повертаються до нього ж. У прифронтових школах вчать математичну формулу «плюс на мінус – буде мінус» – так само як і скрізь. Але головує тут інша математика: два «мінуси» незмінно означають два, а не один «плюси».
Посилання
[1] Див. напр. “Protection of Schools During Armed Conflict – International Crimes Database” <http://www.internationalcrimesdatabase.org/upload/documents/20151022T145433-Alina%20Balta_ICD%20Brief_FINAL.pdf> p. 5
[2] Jean-Marie Henckaerts, Louise Doswald-Beck, Customary International Humanitarian Law Volume I: Rules, 2009, P. 481
[3] Convention on the Rights of the Child, 2 September 1990, art. 1 <http://www.ohchr.org/en/professionalinterest/pages/crc.aspx>
[4] Guidelines for Protecting Schools and Universities from Military Use during Armed Conflict, Global Coalition to Protect Education from Attack <http://www.protectingeducation.org/guidelines/support>
[5] Schools and Armed Conflict. A Global Survey of Domestic Laws and State Practice Protecting Schools from Attack and Military Use, Human RightsWatch, P. 151
[6] https://mon.gov.ua/ua/news/ukrayina-priyednalasya-do-deklaraciyi-pro-bezpeku-shkil-mi-stali-100-oyu-krayinoyu
[7] http://www.ombudsman.gov.ua/ua/all-news/pr/u-ki%D1%94v%D1%96-proxodit-m%D1%96zhnarodna-konferencz%D1%96ya- zabezpechennya-prav-ditini-v-umovax-zbrojnogo-konfl%D1%96ktu/